З літа на вулицях Донецька тихо... І хоча зараз людей побільшало, деякі магазини, навіть великі торговельні центри зачинені, банки не працюють. Багатьом вдалося залишити місто, сховатися від війни, постійних обстрілів, тиску. І хоча 5 вересня у Мінську були підписані домовленості про припинення вогню, стабільним їхнє втілення не назвеш, спокою в місто вони не принесли. Бойовики з так званої “Донецької Народної Республіки” диктують місту свої правила життя.<br /><br />Видобуток вугілля та важка промисловість були основною економіки регіону. Сьогодні більшість шахт або пошкоджені, або знищенні, і шахтарі втратили роботу. Ми у селі Трудівське Волноваського району Донецької області. Місцева шахта тут обстрілювалася з липня. Вона розташована менш як за кілометр від передової. Сергій Мальцев, виконавчий директор шахти, вирішив зупинити виробництво:<br /><br />“Другого серпня стався черговий інтенсивний обстріл після якого обстріли не припинялися щоденно. Тому люди побоювалися спускатися у шахту. Вони приходили на роботу до 15 серпня, але я, як керівник, не наважувався їх відправити у шахту, тому що міна чи снаряд могли потрапити у наш копер, і люди могли залишитися у шахті, не могли би вилізти.”<br /><br />Приблизно 200 шахтарів з понад півтори тисячі досі працюють тут. Але їхнє завдання – ремонт пошкоджень. Григорій Калугін – теж серед них. <br /><br />Після робочої зміни він вертається додому. На вулиці – люди. Бойовики так званої “ДНР” кажуть, що невдовзі буде наступний обстріл. <br /><br />Всі тут знають, що лінія фронту дуже близько. Деякі будинки зруйновані обстрілами, іншим теж постійно загрожує небезпека. Григорій втомлений, але вважає, що донецький регіон повинен і може бути незалежним від всіх: <br /><br />“Я по-іншому це бачу. Щоб це було не в Росії, і не в Україні. Щоб це була окрема держава, яка б розвивалась і мала гарні стосунки і з Україною, і з Росією. Нехай це буде буферна зона, але хай це буде тією зоною, про яку раніше мріяла Україна.”<br /><br />“Третій місяць у нас немає світла. Як ви бачили, всі дроти прострілені, обірвані. Немає освітлення, ані на вулицях, ані в оселях електрики немає. Вода іде періодично, в основному більше не іде, ніж іде. Ви знімали газову трубу, газу у нас теж зараз немає, через те, що уламками пошкодило всі газові труби, газ нам відключили,” – нарікає місцева жителька.<br /><br />“Я ще не отримував грошей. Ми працюємо, але не знаю чи будуть нам платити. Цікаво просто, чи заплатять хоч щось,” – каже Григорій Калугін.<br /><br />Бойовики так званої “Донецької Народної Республіки” розміщують свої позиції ближче до населених районів. Долаємо один з таких блок-постів, він розташований лише за кілька кілометрів до Мар‘їнки, яку контролюють українські військові. Вона теж розташована на лінії вогню. Між позиціями бойовиків та української армії ведуться перестрілки.<br /><br />Щойно ми прибули до Мар‘їнки, перетнувши лінію передової через контрольно-пропускні пункти бойовиків “ДНР” та українських військових, сторони розпочали перехресний вогонь. Ми зустріли місцевих жителів. Вони – у розпачі, стомлені, розлючені:<br /><br />“Наші діти досі не ходять до школи. Ось одна школа зруйнована, внизу... побачите, як будете їхати. Ще одна тут поряд: вікон немає, нічого немає, діти не вчаться. У нас в Мар‘їнці нічого не працює. Слава Богу є електрика, але газу немає, води немає, виживає просто хто як може. Добре, що є транспорт, то ми поїхали, привезли... Не думає про нас ДНР, адже вони не тут, Україні тим більше ми не потрібні. Ми їм просто не потрібні,” – каже пані.<br /><br />Лінія фронту пролягає уздовж основної дороги до Донецька. Тут можна зустріти розташування української армії. Це блок-пост який також слугує як контрольно-пропускний пункт. Тут неспокійно. Солдати кажуть, що щойно захопили два автомобілі сепаратистів після перестрілки. Командири кажуть, що попередньої ночі сепаратисти вбили тут двох українських солдат. <br /><br />“Скажу вам як офіцер української армії, як батько, як син, як чоловік, як командир хлопців, з якими я тут стою, такою ціною політичні питання, фінансові питання заможних людей вирішувати як мінімум не чесно,” – каже капітан Саша.<br /><br />З Донецька вирушаємо до Іловайська і потім до Маріуполя. Ми побували по обидва боки лінії фронту. Протистояння під Іловайськом у серпні забрало величезну кількість життів українських військових. Серпневі події там стали поворотними у ході антитерористичної операції. НАТО та українська влада наголошують, що російські військові взяли безпосередню участь у події. <br /><br />Путін запропонував українським військовим “зелений коридор” з Іловайська, але колона була атакована на дорозі. У Докучаєвську ми знайшли залишки військової техніки...<br /><br />Маріуполь мобілізувався перед загрозою. Люди, яких ми зустріли тут, бояться, що найгірше ще попереду. Політичні погляди місцевих жителів часом суттєво відрізняються. <br /><br />Ми познайомилися з двома друзями: Володимиром та Євгеном. <br /><br />Володимир: “Я та мій друг... Я за Україну. Він, в принципі, за Росію. У нас абсолютно різні погляди, ми друзі, ми спілкуємося, у нас є взаєморозуміння.” <br /><br />Євген: “Не зовсім я за Росію.... Я проти.... Я
