Педро Альмодовар — 65-річний іспанський режисер, який майже половину життя присвятив кінематографу. На його рахунку 19 фільмів, більшість його персонажів — яскраві неповторні жінки. Альмодовар поділився з Марією Пінейро своїми думками про славу, історію і молодість. <br /><br />Марія Пінейро, Євроньюз:<br /><br />Педро Альмодовар, Ви — найвідоміший іспанський режисер за кордоном, володар численних кінонагород, почесний доктор Гарвардського університету. Кожна Ваша прем‘єра — це подія. Чимало хто називає Вас культовим режисером. Як Ви сприймаєте власний статус і визнання? <br /><br />Педро Альмодовар:<br /><br />У момент, коли я їх отримував, усі нагороди приносили мені справжню радість. Знати, що люди люблять мене і хочуть висловити подяку, — це чудово. Водночас, коли урочистий момент минає, усе повертається на свої місця, життя, так би мовити, триває. Я дуже вдячний долі за надані можливості. Я ніколи не мріяв про таке визнання. Проте призи, нагороди, усе це ніяк не стане у нагоді, коли потрібно братися за новий фільм або дивитись в очі старості. Я отримую велике задоволення від пригод. Сьогодні, коли вже багато років минуло від початку моєї кінокар‘єри, я відчуваю такий самий рівень адреналіну і пристрасті на знімальному майданчику. Водночас з цим я відчуваю і ту саму непевність, яка переслідувала мене на початку. Коли починаєш роботу над фільмом, ніколи на 100% не знаєш, яким буде результат, не знаєш, що саме відбуватиметься під час зйомок.<br /><br />Марія Пінейро, Євроньюз:<br /><br />Ви працювали актором. Сьогодні Ви режисер, сценарист і продюсер. У власних фільмах Ви намагаєтесь контролювати усе від “А” до “Я”. Чи дивує Вас, як автора і виконавця, полеміка, що інколи точиться довкола Ваших робіт? Чи Ви з нею змирились?<br /><br />Педро Альмодовар:<br /><br />Я на це не зважаю. Полеміка — це виявлення свободи слова тих людей, які дивляться мої фільми. Це нормально. Зазвичай я заздалегідь не знаю, чи викличе той чи інший фільм суперечки, але, оскільки чимало з них її таки викликають, я до цього звик. Звик ще з самого першого фільму. Полеміка не заскочує мене зненацька. Водночас, маю зізнатись, що це не зовсім та реакція, якої я чекаю. Найбільше мені подобається співучасть глядачів. Єдине, що я завжди прошу у тих людей, які критикують мої фільми, — це пояснень. Я дуже не люблю, коли критика перетворюється на банальну зневагу. Тому потрібні пояснення. Я прекрасно усвідомлюю, який тип фільмів роблю, і розумію, що не всі від них будуть шаленіти. Не всі будуть реагувати однаково. Люди — це живі розумні істоти, і звідси випливає чимало наслідків.<br /><br />Марія Пінейро, Євроньюз:<br /><br />Ви казали, що Вам дуже комфортно працювати з акторками, з жіночими персонажами, і також казали, що роль матері, наприклад, — універсальна...<br /><br />Педро Альмодовар:<br /><br />Так, щось схоже я казав...<br /><br />Марія Пінейро, Євроньюз:<br /><br />Як Вам вдається ця неймовірна легкість у роботі з акторками? Як вони пускають Вас у свій світ?<br /><br />Педро Альмодовар:<br /><br />Не потрібно іти в університет здобувати якийсь спеціальний диплом, щоб зрозуміти жінок. Достатньо просто мати очі, вуха і трошки допитливості. Можливо, тонке відчуття жіночого світу мені притаманне, тому що мене виховували жінки. У моєї матері не було грошей, ми жили у післявоєнний період. Вона всюди мене з собою брала. Якщо я був не з нею, то це означало, що вона залишила мене у сусідів. Мої перші дитячі спогади пов‘язані з оточенням жінок. Моє життя у той момент обмежувалось тим, що я слухав, що вони розповідають. У їхніх балачках було все — трошки мелодрами, жахів, комедії, мюзиклу... Усі ці “домашні вистави” розігрувались на очах 4-річного хлопчика, який весь час проводив на терасах. Тоді я ще не знав, що одного дня стану режисером. Однак вже тоді запам‘ятовував і занотовував у віртуальний зошит усе, що відбувалось довкола мене.<br /><br />Марія Пінейро, Євроньюз:<br /><br />Правда, що з акторами, з чоловіками, знімати комедії складніше?<br /><br />Педро Альмодовар:<br /><br />Правда. Гадаю, оскільки я сам чоловік, мені складніше дистанціюватись від чоловічих переживань і турбот, і зробити про них фільм. Жіночі історії для мене простіші — я дивлюсь на них зі сторони. До того ж, драми про чоловіків кінематографічно дуже нудні. Вибачте, але будьмо відвертими, жінки набагато спонтанніші, робити з ними комедію простіше. <br /><br />Марія Пінейро, Євроньюз:<br /><br />У Ваших останніх роботах було більше драми, ніж комедії. Тенденція змінилась у фільмі “Я дуже збуджений”. Ви повернулись до гумору, який був присутній у Ваших перших стрічках 80-х років. Чому ця ностальгія і чому саме зараз? <br /><br />Педро Альмодовар:<br /><br />Взагалі-то я не схильний до ностальгії. Втім, мушу визнати, що з конкретних і об‘єктивних причин 80-ті роки були в Іспанії епохою свободи. Свободи не лише у кінематографі, але і у житті, у дозвіллі, у побуті. Ті часи не можна порівняти з ситуацією, в якій Іспанія опинилась сьогодні. 80-ті роки для мене особливі і тим, що саме тоді я презентував свій перший фільм “Пепі, Люсі, Бом та інші дівчата”. Це було перше десятиліття демократичної Іспанії, час невпинного свята, дуже піднесений період, за який я відзняв більше комедій, ніж за усі 30 років своє
