В той час, як Німеччина готується до 25-ої річниці падіння Берлінського муру, Буркгарт Вейґель, 76-річний мешканець Берліна, організовує екскурсії пам‘ятними місцями німецької столиці. <br /><br />Наприклад, система тунелів, завдяки якій сотні людей змогли вибратися зі Східної Німеччини після того, як було збудовано Берлінський мур. Йдеться про тунелі, що пролягли приблизно під колишньою лінією кордону, яка розділила свого часу берлінські квартали Трептов і Нейкельн. <br /><br />Вейґель діє за покликом серця, під впливом того, що він сам називає “ген пам‘яті”. Історію слід пам‘ятати, каже він:<br />“Я дуже переймаюсь тим, щоб люди не забували історію, щоб пам‘ятали і повертались сюди, адже це було не так давно. За кілька метрів від нас – пам‘ятка про диктатуру, за якої вам не вільно було ані думати, ані говорити те, що бажаєте, ані дискутувати. Це те, що тепер важко навіть уявити”. <br /><br />Буркгарт Вейґель включився в діяльність з допомоги тим, хто бажав утекти зі Східного Берліна ще в студенські роки, невдовзі після того, як було збудовано мур. Загалом він допоміг майже 650 людям перебратися на той бік. Він був не єдиним, хто робив це, проте, безумовно, одним з найуспішніших. <br /><br />“З-поміж 75 тунелів у Берліні успішно функціонували 19, завдяки їм майже три сотні людей знайшли свободу. Загалом за допомогою каналізаційної системи на той бік вибрались десь 800 людей, майже 10 тисяч людей отримали фальшиві паспорти, за допомогою яких перебрались на другий бік. У Штазі на мене було заведено справу, в якій зазначалося, що мій фальшивий паспорт нічим не відрізняється від справжнього. Я знав як слід свою справу”, – розповідає далі Буркгарт Вейґель. <br /><br />Таємна поліція НДР – Штазі – помістила його до так званого “списку смертників” і двічі намагалася викрасти із Заходу. <br /><br />Коли Берлінський мур впав 11 листопада 1989 року, Вейґель мешкав у Штутгарті, працював лікарем-ортопедом. Незабутню подію він оглядав по телевізору, як і тисячі людей по всьому світу. <br /><br />“Звісно, я кричав від захвату перед телеекраном, адже був неймовірно зворушений. Це було те, про що я давно мріяв. Я мріяв про свободу для людей, і от, раптово, вони отримали свободу. Це була мрія мого життя. Наступного дня мої діти запитували, чого це татко вчора так репетував, і от тоді я вперше пояснив їм, що й до чого”, – пригадує він.<br /><br />Свої спогади Вейґель виклав у книзі, що так і називається “Шляхи під муром”. Чимало цікавого можна також дізнатися на його веб-сторінці http://www.fluchthilfe.de/
