Цим солдатам ще немає 20 років. Деяким довелося вперше побувати на війні минулої весни. <br /><br /> Обмін вогнем між арміями самопроголошеної республіки Нагірний Карабах та Азербайджану знову розпалив давній конфлікт, який перебував у замороженій стадії понад 20 років.<br /><br /> Арам Єґорян, солдат:<br /><br /> “Ми захищаємо нашу батьківщину, сім‘ї і всіх, хто живуть на цій землі”.<br /><br /> Включений до складу Азербайджану за радянських часів, цей регіон, населений переважно вірменами, проголосив незалежність 1991 року.<br /><br /> Почалася війна, яка забрала понад 25 тисяч життів та спричинила переселення більше мільйона жителів.<br /><br /> 1994 року було оголошене припинення вогню після перемоги вірменів. Від того часу сутички постійно поновлюються.<br /><br /> Минулого квітня на північ від лінії зіткнення конфлікт спалахнув знову. Встановлене перемир‘я дуже хитке.<br /><br /> Валері Ґорія, кореспондент euronews:<br /><br /> “Нам не дозволили виходити за межі траншей. На іншому боці, лише за сотню метрів звідси, перебувають військові Азербайджану. Попри оголошене припинення вогню, ці солдати вартують удень і вночі”.<br /><br /> Минулого квітня армію Нагірного Карабаху підтримали численні добровольці з Вірменії. Солдати кажуть, що будь-якої миті готові до наступу азербайджанських сил.<br /><br /> Севак Сардарян, командувач артилерії генштабу, Північний фронт:<br /><br /> “Від часу припинення вогню у 1994 році противник весь час порушує його. Це вони почали перші минулого квітня. І немає жодних причин, щоб вони не розпочали знову. Тепер ми краще підготовлені, і якщо це станеться, наш опір буде дуже сильний”.<br /><br /> Поруч з лінією фронту розташоване вірменське селище Талиш, що було епіцентром боїв у 1990-х роках. Цієї весни його знову повністю зруйнували. Усіх жителів евакуювали. Нам розповіли, що троє цивільних, які відмовлялися виїхати, загинули під час боїв. <br /><br /> Ґарік повернувся до місця подій, аби показати нам руїни свого будинку.<br /><br /> Ґарік Оґанян, переселенець з Талиша:<br /><br /> “Ось наш будинок. Я тяжко працював упродовж 20 років, аби збудувати його. Нас було дев‘ятеро, всі ми жили в цьому будинку. Подивіться! Все зруйноване, нічого не залишилося. Я не знаю, що робити”.<br /><br /> Ґарік оселився у сусідньому селі в батьків його дружини разом із матір‘ю, дружиною та 5 дітьми. Умови життя тут дуже складні, але вони бояться повертатися до свого села.<br /><br /> Амалія Оґанян, матір Ґаріка:<br /><br /> “Мій другий син загинув в бою, за це мені платять пенсію. В мене залишився один син, а в нього 5 дітей. Як нам тепер жити? В нас немає ані будинку, ані роботи. І ми вимушені залишатися тут!”<br /><br /> Ґарік Оґанян:<br /><br /> “Коли ми вперше втекли з села у 1992 році, і навіть зараз, ми завжди знали, що війна почнеться знову. Тут завжди стріляють. Зараз ми лише прагнемо, аби конфлікту знайшли якесь мирне рішення”.<br /><br /> Ми намагаємось потрапити на інший бік лінії фронту, до Азербайджану. Туди неможливо переїхати з цієї території. Шляхи між Нагірним Карабахом та Азербайджаном закриті.<br /><br /> Селище Талиш та регіон Тертер, де ми маємо зустріч з азербайджанськими військовиками, розташовані одне від одного лише за 15 кілометрів
