23 роки тому, 13 вересня 1993-го, цілий світ з надзвичайним піднесенням спостерігав за, здавалось, історичною подією, що закладає фундамент остаточного врегулювання одного з найдовших міжнародних конфліктів. Лідер палестинців Ясер Арафат і прем‘єр Ізраїлю Їцхак Рабин підписали у Вашингтоні мирну угоду, одним з архітекторів якої був тодішній шеф ізраїльської дипломатії Шимон Перес.<br /><br /> Згідно з угодою, було створено Палестинську адміністрацію, яка мала бути тимчасовим органом, відповідальним за створення до 1999 року передумов для формування незалежної держави. <br /><br /> 1994 року Ясер Арафат тріумфально повертається на Західний берег після 27-річного вигнання і формує перший уряд Палестинської автономії. Двома роками пізніше його буде обрано першим президентом Палестинської національної адміністрації.<br /><br /> Другим етапом мирного плану було розділення у 1995 році Західного берега на три зони – одна під виключним контролем палестинців, друга під спільним контролем і третя – найбільша, – яка на 60% контролювалася ізраїльським військом з поступовою подальшою передачею під контроль палестинців. <br /><br /> Найсуперечливіші питання вирішили відкласти для майбутніх переговорів. Йшлося про визначення кордонів між двома державами, остаточний статус Єрусалима і долю єврейських поселень на Західному березі, а також проблему палестинських біженців, насамперед тих, хто був змушений залишити власні домівки у 1948 році, коли створювалась держава Ізраїль.<br /><br /> Але вбивство прем‘єр-міністра Їцхака Рабина єврейським екстремістом у листопаді 1995 року фактично поховало мирний процес, започаткований в Осло. Шимон Перес тимчасово очолив уряд, але вже роком пізніше поступився кріслом прем‘єра Біньяміну Нетаньяху, який завжди виступав проти мирних угод.<br /><br /> Спроба реанімувати мирний процес і знайти компроміс з найбільш суперечливих питань зазнала невдачі у липні 2000-го року після двотижневих перемовин у США. Надії, народжені в Осло, згасли, почалося сповзання до пекла.<br /><br /> Вже за два місяці, коли стало зрозуміло, що після 50 років очікування на створення власної держави палестинці залишились ні з чим, розпочалася друга так звана Інтифада – повстання палестинців проти окупації. <br /><br /> Ізраїльтяни відповіли жорстко – двома кривавими війнами у секторі Ґаза, прискоренням будівництва нових єврейських поселень на Західному березі, фактичною відмовою від ідеї “двох держав”. Символом провалу процесу, започаткованого в Осло майже 25 років тому, залишається стіна, що розділяє два народи.<br />
